Що за диво?

Закутавсь в білу ковдру світ,
Блищить на сонці білий сніг,
Мороз щипа діток за щічки,
І холодом їм диха в личка.
Сніжинки сядуть на повіки,
Блищать, як скло, прозорі ріки.
Юрба дітей у сніжки грає -
Зовсім зима їх не лякає.
Мороз лютує: "Що за диво -
Такі малі й такі грайливі!
Мене ж бо зовсім не бояться,
І не сумують, веселяться.
В них щічки, носики червоні,
Та ще гарячії долоні,
Від подиху сніжинки тануть,
І всі вони такі рум'яні!"
Зробив він висновки такі -
Не налякать дітей зимі.
В них рукавички є та шубки,
А у будинках - теплі грубки!