Мечты

Брожу я светом белым
В мечтах своих и мелом
Рисую солнца круг -
В нём я и ты, мой друг.
В нём нет печали и беды,
К тебе построю я мосты.
Идти по звёздам буду я
К тебе, мечта, любовь моя.
При встрече души улыбнутся
И сердца два соприкоснутся,
И явью станут все мечты -
В одну сольются две судьбы.
Здесь круг замкнётся не спеша -
Сердце одно, одна душа,
И мир для нас двоих один,
И ты мой Бог и Господин.

Свадьба

Свадьба, кольца, в платье белом,
Глаза рыдают, идёшь несмело.
Зачем дала ему надежду?
Его не любишь - ранишь сердце.
Ему ты нежность обещаешь,
В душе ты о другом рыдаешь.
Твои глаза его лишь ищут,
И в чувствах ветры бурей свищут.
Ты робко под венец ступаешь,
Что делаешь - сама не знаешь.
И нету сил остановиться,
В разлуке будет сердце биться.
Пройдут года и ты поймёшь,
У ног его ты упадёшь.
Но не нужна ему такая,
И у него уже другая.

Поринути в тобі

Поринути в тобі, й розтанути як сніг,
Я хочу по щоках спуститися сльозою,
І так котитися до самих ніг,
Огортаючи своєю теплотою...
Поринути в тобі, й розтанути як сніг,
Відчути хочу я, як б'ється серце...
І кожен подих в глибині душі,
Який від подиву в тобі здригнеться...
Поринути в тобі, й розтанути як сніг,
Щоб крапелька роси душі торкнулась,
Щоб в серці все твоїм перевернулось...
Поринути в тобі, й розтанути як сніг.

Божевільна

Біля прірви, край дороги
Стоїть дівчина - босі ноги,
Дівчина - очі голубі.
А хтось рахує дні її...
Чи зробить крок, чи схаменеться,
Чи плач, чи сміх в душі озветься?
Згубить юнії літа -
Сама така ще молода...
Стій! Божевільна, зупинись!
На світ ти білий подивись.
Та в серці біль лише і гнів,
Не чує вже вона тих слів.
Один лиш крок і, як та пташка,
Летить душа у височінь.
Але нема її там місця -
Тепер блука по світу тінь...
---------------------------------
Блука лісами і полями,
Також блука людськими снами,
Блукає в муках те дівча -
Не має спокою в очах.

День за днем

Вранці вийдеш на росяні трави,
Промінь сонця впаде на плече,
Зашумлять величаві діброви,
Із джерельця струмок потече.
Все проснеться довкола, засяє,
Сонцем світ весь заллється на мить,
Хмарка небом блакитна блукає,
Он метелик на квітку летить.
День за днем прокидається ранок,
Миє ноги в холодній росі,
Подих ніжний дарує, духмяний.
Уклонися цій дивній красі!

Що за диво?

Закутавсь в білу ковдру світ,
Блищить на сонці білий сніг,
Мороз щипа діток за щічки,
І холодом їм диха в личка.
Сніжинки сядуть на повіки,
Блищать, як скло, прозорі ріки.
Юрба дітей у сніжки грає -
Зовсім зима їх не лякає.
Мороз лютує: "Що за диво -
Такі малі й такі грайливі!
Мене ж бо зовсім не бояться,
І не сумують, веселяться.
В них щічки, носики червоні,
Та ще гарячії долоні,
Від подиху сніжинки тануть,
І всі вони такі рум'яні!"
Зробив він висновки такі -
Не налякать дітей зимі.
В них рукавички є та шубки,
А у будинках - теплі грубки!

Бабусі

Я зазирну в твої лагідні очі,
Я зітру з них і смуток, і біль,
Наймиліша ти серцю, бабуся,
Ти у краще майбутнє повір!
Посміхнися ти щиро і ніжно,
На устах хай не буде журби,
І нас, внуків, своїми руками
Ти до серця свого пригорни!

Примхи осені

Веселі барви в коси
Впліта деревам осінь,
І золоті корони
Вдяга на їхні крони.
Яскраво сонце сяє,
Але вже нижче й нижче,
А іноді й вітрище
Сердитий дуже свище.
І сльози ллє хмаринка
В оту осінню стужу,
І листя золотисте
З дерев летить в калюжу.
Та день новий настане
І зміниться погода -
Вмить сонечко засяє,
І висохне болото.
Он вже кружляє в небі
Осіннє баби літо,
Голівки піднімають
Із трав пониклі квіти.
Лишилось їм не довго
Нас дивувать красою.
Спаде з дерев все листя -
Зустрінемось з зимою.

Сльозинка

Пада з гілочки краплинка
На листочок, на травинку -
То хмаринкина сльозинка
Долі впала на хвилинку.
Крізь земельку просочиться,
Річкою вона промчиться,
І туманами густими
Підійметься в небо синє.
Ось хмаринка небом мчиться,
Ту сльозу несе в очицях,
Знову зронить, то підхопить
Ту красуню яснооку.
Так просторами блукають,
Землі щиро поливають.
Ось така проста хитринка -
Це кругообігу стежинка.